Квасилівчанин, який побував у зоні АТО: «Сучасна війна ведеться на рівні авіації та артилерії, а не стрілецької зброї, з якою ми ішли в бій»

Квасилвчанин, який побував у зоні АТО

Наприкінці літа мешканець Квасилова Володимир (чоловік попросив змінити своє ім’я та не називати прізвища) більше місяця провів у зоні АТО, де приєднався до багатьох тисяч інших солдатів, які ведуть боротьбу за територіальну цілісність та незалежність України.

На радість молодої дружини та маленької донечки, Володимир повернувся додому живим та неушкодженим. Своїми враженнями від перебування на лінії фронту наш земляк поділився з порталом «Інший Квасилів».

– Як ти потрапив у зону АТО?

– Записався добровольцем. На роботі до цього поставилися дуже позитивно, забезпечили мене усім необхідним.

– Де воював? Якими були твої обов’язки?

– Здебільшого ми стояли на блокпостах, де зупиняли транспорт, перевіряли документи водіїв, встановлюючи їх особи. Але, крім того, брали участь і в зачистці міст, входячи у них після регулярних українських військ. Зокрема, свого часу, нам вдалося звільнити міста Слов’янськ, Дебальцево, Жданівку та село Розівку. Причому в Жданівку ми увійшли першими, вибивши звідти сепаратистів.

– Скільки часу ти пробув на cході?

– Трохи більше, ніж місяць. З 30 липня по 4 вересня. Наступного дня вже повернувся у Квасилів.

– Чи проводили для вас навчання перед відправкою у зону АТО?

– Звичайно. Навчання відбувалися на полігоні в Тучині, де ми пристрілювали зброю та здавали ази стрілецької справи.

– Багато хто з учасників АТО скаржиться на брак їжі та військового спорядження на передовій. У яких умовах довелося воювати тобі?

– У нас жодних проблем із цим не було. Їжі та води вистачало цілком. Усе готували наші власні повари на базі. На блокпости брав із собою по кілька консервів. Дуже часто віддавав їх сім’ям біженців із дітьми, які проходили повз нас. Забезпечила держава нас і зброєю, а також спорядженням. Мали хороші каски натівського зразка, бронежилети. Також нам видали кулемети та автомати Калашникова, осколочні гранати та іншу зброю. А от на допомогу волонтерів розраховувати не доводилося. Оскільки наш батальйон розташовувався на самій лінії фронту, довезти її до нас було практично нереально. Але волонтерська допомога, як я уже сказав, нам і не була потрібна.

– Чи сучасною була ваша зброя?

– Зброя була надійною та справною. Але потрібно розуміти, що сучасна війна не ведеться на рівні стрілецької зброї. Зараз фактично іде війна між українською авіацією та артилерією та артилерією проросійських сепаратистів. Бої ведуться на відстані 700-800 метрів і більше. За таких умов, наші кулемети та гранатомети не можуть бути ефективними. Це лише у комп’ютерних іграх солдати бігають з автоматами, а на справжній війні – особливо не побігаєш, адже можна не повернутися.

– Як ставилося до українських солдатів місцеве населення сходу України?

– На жаль, адекватно до нас ставилися лише вихідці із Західної України, які свого часу переселилися сюди, знайшовши тут роботу. А так, не зважаючи ні на що, багато місцевих мешканців підтримує Росію та сепаратистів. Ці люди ненавидять країну, в якій живуть.

– Що найбільше запам’яталося з твого перебування на сході?

– Хлопці з одного із блокпостів розповідали історію. Увечері до них підійшов російський найманець. Він сказав: «Я воюю за гроші, трупів мені не треба, але гроші потрібно заробляти. Опівночі відійдіть подалі в сторону від вашої позиції». Йому повірили і відійшли. Рівно опівночі позиція була вкрита залпами «Граду». Якби наших солдатів не попередили, вони б усі загинули.
Якщо ж говорити про те, що бачив особисто, то була ще й інша історія. На нашу базу привезли полоненого посібника сепаратистів. Його прикували наручниками до лавки і чоловік сидів на вулиці навпроти нашої бази поблизу гаражів. Після обіду нашу базу вкрили мінометним вогнем. Міни розривалися в повітрі, а осколки летіли на землю. Усі забігли в будівлю бази. Затриманий же схопив лавку і сховався разом із нею в гараж. Коли обстріл закінчився, ми відкували прихильника сепаратистів. Ніколи не забуду як сильно трусилися у нього руки, коли він після пережитого намагався підкурити цигарку. Тоді до нього підійшов наш командир, який сказав: «Ми воюємо за Україну! А за що воюєш ти?».

– Яке твоє ставлення до перемир’я на Донбасі, що наразі триває?

– Важко сказати. Вважаю, що потрібно йти до кінця і остаточно звільняти Україну від сепаратистів. Особисто мені було неприємно, коли дізнався, що українські війська залишили Жданівку, яку ми визволяли з такими боями.

– Чи збираєшся з часом знову повернутися в зону АТО?

– Такі плани є. Думаю, якщо усе буде гаразд, знову вирушу на фронт у листопаді.

1 зірка2 зірки3 зірки4 зірки5 зірок (4 голос (а, ів), середній бал: 5,00 із 5)
Loading...
  • Бакалавр

    +1