Любов Савчук: «Раніше у 17 років встигали і навчатися, і працювати, і ще й дітей мали»

77-річна Любов Савчук народилася у Корнині, але впродовж усього свого дорослого життя мешкає на вулиці Давній у Квасилові. Жінка пригадала, що раніше ця вулиця називалася Колгоспна, на ній розміщувалася сільська рада та розповіла багато інших цікавих фактів про те, яким був Квасилів у 60-70 роках минулого століття.

Портал «Інший Квасилів» започатковує рубрику «Екскурсія у минуле», у якій публікуватиме спогади старожилів про життя в селі, а потім – селищі багато десятиліть тому. Пані Любов – перший наш співрозмовник.

– З якого часу ви живете у Квасилові?

– У 1957 році я вийшла заміж і мене розписували у Квасилові, бо тут була сільрада. Знаходилася вона саме на нашій вулиці перед перехрестям. Секретарем був такий старий дід ще з чеського Квасилова і саме він нас розписував. А вже з 1960 року я остаточно перебралася сюди з Корнина.

– Який вигляд в ті роки мала вулиця Давня? Як вона називалася?

– Ця вулиця тоді називалася Колгоспна. Ніяких сіток, парканів та огорож тоді не було. В людей біля осель стояли штахети. Дорога була ґрунтова. Поряд знаходився колгосп. І якщо звідти проїжджала машина, то залишала великі рови від колес. Квасилів не даремно так назвали, адже він був і є розквашеним болотним місцем. Взагалі ж люди їздили переважно возами.

З 1960 року я вже ходила на роботу на Квасилівський пивзавод. То завжди ішла вулицею в резинових чоботях, адже пройти дорогою було непросто. А вже за перехрестям, тут де знаходиться мій дім і де стояв великий каштан, було значно сухіше, хоча проїхати можна було тільки возом. Навпроти моєї будівлі стояла дуже стара попівська хата, а поряд – садок. Взагалі, осель тоді було дуже мало.

Лише пізніше молодь почала отримувати ділянки і будуватися. Я ще була тоді депутатом то ми з селищним головою Квасилова Миколою Паридудою ходили нашою вулицею і просили хазяїв, щоб вони свої огорожі посунули на півметра з обох сторін до себе, адже для будівництва потрібно було, щоб могли проїхати машини.

– Коли ви переїхали у Квасилів, які були перші враження від населеного пункту?

– Враження склалися набагато раніше. Коли я була мала, то теж постійно ходила у Квасилів з Корнина, адже на місці, де зараз розташоване кафе «Шедевр», раніше знаходився чорний кіоск, у якому продавали хліб, цукор. Тож малими бігали сюди, оскільки в Корнині магазинів ще не було.

– Розкажіть про вашу родину та життя у Квасилові в ті далекі роки, пані Любове.

– Я дуже рано вийшла заміж. Чоловік жив за переїздом на квартирі. Там і зробили весілля. Він працював шофером на вантажному самоскиді, допомагав будувати мікрорайон у Здолбунові, а також цемзавод. Я трудилася на пивзаводі. Практично, окрім роботи нічого в ті молоді роки більше не бачили.

– Чи були в селі якісь місця для відпочинку?

– Жодних місць для відпочинку не було. Були тільки дерева, калюжі і у дворі в районі нинішніх п’ятиповерхівок продавали керосин для машин. Будинків же ніяких ще не було. Це вже пізніше вирішили будувати тут великі будинки.

– Чим у 60-ті роки Квасилів відрізнявся від Корнина?

– У Квасилові було більше можливостей. Уже працював завод Сваровського, який згодом назвали «Рівнесільмаш». Люди могли трудитися і заробляти гроші. У Корнині ж був лише колгосп. Вулиці Соборної спочатку не було. Раніше там знаходилося поле, де сіяли жито, пшеницю та кормові буряки. Вже пізніше це все стало територією заводу.

– Чи пам’ятаєте ви часи, коли Квасилів розділявся на український та чеський?

– Так. Український Квасилів був поблизу від Корнина через річку. А сучасний центр називали чеським Квасиловом. Щоправда, коли я прийшла сюди в 1960 році, то чехи вже виїхали на свою батьківщину. Мало хто залишився.

– Де розміщувалася у Квасилові стара школа?

– Вона знаходилася біля старої церкви. Була двоповерховою. Ми з чоловіком саме у старій школі вчилися у 8-10 класах. Щовечора після роботи ішли на уроки. Навчання там організували дуже добре. Це зараз дуже часто ходять до школи, аби тільки документ отримати. Тоді ж від нас вимагали серйозних знань предметів. Випускний також був тут у школі, але нас просили не сильно гупати, щоб не провалилася стеля, яка була дуже старою.

Ось так ми з чоловіком закінчили школу. Завуч у нас був рівненській. Він написав про нашу родину в газету «Радянське слово», що ми добре вчимося, працюємо і дітей маємо.

Заміж я вийшла в 17 років. Так сталося, що судмедексперт поставила мене на два роки старшою, коли дала метрику. У мене метрики не було – в корнинській церкві вона згоріла.

– Яке ваше ставлення до можливого об’єднання Квасилова і Корнина в єдину громаду, так, як це було в роки вашої молодості?

– Нехай об’єднуються. Це буде дуже добре. У багатьох квасилівчан є родичі в Корнині і навпаки. Тому ми маємо бути разом.